Описание Новий проект Андрія Сагайдаковського Пейзажі має широчезну назву, обсягом з окремий мистецький жанр. При цьому, автор змістовно не конкретизує її, а навпаки - використовує якнайширше. Пейзажі тут - не лише ремейки на імпресіоністів, не тільки «Тихі верби над річкою», а й портретні «заготовки» до байок Ґріммів, і покинутий простір, у якому Венера Мілоська марить про ніжні доторки рук. За своєю природою, килимки Сагайдаковського є домашніми еквівалентами садів, дендропарків, лісів тощо. Засіяні важкою фарбою, здобрені олією, кілька разів прополені міцною рукою художника…
Про проект - Борис ФілоненкоЛюдина у пейзажі. На думку приходять два приклади. Перший – пейзаж світський, такий, яким його зобразив Томас Гейнсборо на картині «Містер і місіс Ендрюс» (1750). Пихаті чоловік і жінка приділяють глядачу хвилинку уваги, мовляв: «Дивіться, це все – наші угіддя, увесь цей простір належить нам». Та й назва роботи підказує наперед: мова не про пейзажі. Інший знаковий приклад – «Мандрівник над морем туману» (1818) Каспара Давида Фрідріха. Самотній романтик із природної височини на саму цю природу, ні – Природу, дивиться. Образ протилежний, проте все ще не про пейзаж. Чому? Виявляється, так завше і буває з цим жанром. Найчастіше, ідеальний пейзаж – «театральні обрамлення» у дусі Клода Лорена, максимально віддалені від глядача на безпечну відстань невтручання у «людське». Але час від часу трапляється зовсім інша нагода – потрапити в пейзаж двічі, а то й тричі, по всіх трьох вимірах, у саму його середину. Такі пейзажі ведуть розповідь іншим чином. Можна згадати гайдеґґерову «закинутість людини в буття», а можна, так само, пригадати сюжет братів Ґрімм «Гензель і Ґретель», коли ця сама «закинутість» є вже не метафізичним умоглядом, а доволі відчутним жестом: дітей відправлено в ліс, через незмогу батьків їх прогодувати. Є пейзажі-що-оточують. І такими є пейзажі Андрія Сагайдаковського. Нова виставка не випадково має широчезну назву, обсягом з окремий мистецький жанр, при цьому змістовно не конкретизує її, а навпаки – використовує якнайширше. Пейзажі тут – не лише ремейки на імпресіоністів, не тільки «Тихі верби над річкою», а й портретні «заготовки» до байок Ґріммів, і поділена натроє бконівська сцена в кімнаті сміху, й покинутий простір, у якому Венера Мілоська марить про ніжні доторки рук. «Пейзажі» зіткані з текстів, переповнені шумом літер, галасом «цікавих дискусій», час яких відраховує об’єкт – куб зі спаяних пластмасових годинників. Минулий проект Сагайдаковського – «Прогулянка лісовими стежками» (2014) – був своєрідною медитацією на тлі історичних подій, без нових робіт. Цього разу майже всі роботи – нові, а лейтмотив збігається з темою, що була неодноразово заторкнута. Це тема, що найбільш стисло була виражена роботою «Проблема» (2010), в якій, за словами художника, «вухо заперечувало напис [Слухай уважно], а напис заперечував вухо». «Пейзажі» – про ту ж суперечність. Лише з тією відмінністю, що тепер вона підіймається в усім відомому контексті інформаційного шуму. В ситуації, де вуху треба перебороти звуки, аби дослухатись, а оку – здолати прямоту образів, десь заради викривлення, пробити стіни, забудовані цеглою літер, аби помітити й вичитати. Усе це разом – активна садівнича робота, майже тавтологія на полі мистецтва. Адже килимки, які Сагайдаковський використовує як основу, здебільшого зіткані як луки й діброви, за власною природою є домашніми еквівалентами садів, дендропарків, лісів тощо. Зверх того, ці килимки додатково засіяні важкою фарбою, здобрені олією, кілька разів прополені міцною рукою художника. Хіба не пейзажі?Про автораАндрій Сагайдаковський народився 1957 року, живе та працює у Львові. У 1979 році закінчив архітектурний факультет Львівського політехнічного інституту. Своїми учителями художник вважає Карла Звіринського та Романа Сельського – легенду львівського артистичного середовища, учня Фернана Леже. Автор і учасник багатьох персональних і міжнародних проектів, серед яких «Степи Європи» у варшавському ЦСМ «Замок Уяздовський» (1993), «Ідентичність та різномаїття» у паризькому Центрі «Пасаж де Рец» (1999), «Донумента» у Регенсбурзі (2003), РеАнімація у Львівській галереї мистецтв (2007), «Нова українська хвиля» у Національному художньому музеї (2009), «Якщо» у Пермському музеї сучасного мистецтва (2010), та інші. У 2012 році Андрій Сагайдаковський став лауреатом премії Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE АWARDS 2012 у номінації Відкриття ARSENALE 2012. З моменту відкриття арт-центру Я Галерея у Києві, Сагайдаковський майже щороку презентує персональні виставки – «Цитата» (2008), «Перспектива пейзажу» і «Щасливе життя» (2009), «Портрет відомого художника» (2010), «Розмови» (2011) й «Прогулянка лісовими стежками» (2014), а також бере участь у групових проектах арт-центру. У 2011 році відбулась перша ретроспективна виставка «Щоденник» в Я Галерея у Дніпропетровську, а в 2012 художник представив тут персональний проект «Фрагмент інтер'єру». Поштовхом до створення робіт Сагайдаковський часто називає життя тут-і-тепер: «Я живу тут і тепер: тут, де мушу зробити те, що мене вражає, дратує або подобається – все, що на мене діє».
Запрошуємо Вас на відкриття виставки за участю автора, що відбудеться у четвер, 23 квітня, з 19.00 до 21.30, в арт-центрі Я Галерея на Гусенка, 17.
Проект реалізовано за підтримки співзасновника арт-центру Я Галерея у Дніпропетровську Павла Мартинова.
За додатковою інформацією, коментарями учасників подій та фотоматеріалами звертайтесь:керівник проектів Катерина Семенюк, 056 713 5 713, 067 622 29 92, ks@yagallery.com.ua.
